ЗАЯВА
Всеукраїнської конференції Реріхівських організацій
Захистимо Імена і спадщину родини Реріхів, Міжнародний Центр Реріхів і громадський реріхівський рух
21-22 квітня в м. Дніпропетровську відбулася Всеукраїнська конференція реріхівських організацій, які підтримують Міжнародний Центр Реріхів. Її учасники прийняли рішення звернутися до відповідальних осіб, ЗМІ, культурних діячів і широкої громадськості з такою Заявою:
Ми висловлюємо рішучий протест проти розгорнутої реакційними силами масштабної, послідовно спланованої кампанії, спрямованої на дискредитацію родини Реріхів, їхньої спадщини, Міжнародного Центру Реріхів, реріхівського руху, численних шанувальників творчості Реріхів. По мірі розгортання цієї кампанії надто очевидною стає синхронність дій представників "жовтої преси ", окремих державних службовців і певних клерикальних сил, що прикриваються високим авторитетом Православної Церкви.
Зокрема, ми обурені фактами зарахування реріхівського руху до розряду тоталітарних сект, що є кричущим порушенням не лише елементарної етики людських взаємин, а й встановлених Конституцією України норм суспільного життя, які визнають честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю (Ст. 3), на яку ніхто не має права посягати (Ст.68). Конституція України також гарантує кожному громадянину нашої держави, "право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей"(Ст.23), "права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань" (Конституція України - ст.34), "права на свободу світогляду" (Ст.35).
"Визначенням Архієрейського Собору Російської Православної Церкви (від грудня 1994 р. "Про псевдохристиянські секти, неоязичництво і окультизм", покірливо продубльоване окремими Православними церквами в Україні, було зневажено честь і гідність мільйонів людей (серед них чимало православних християн). Як не прикро, але мусимо констатувати, що окремі представники Православної Церкви (такої ж, до речі, за своїм конституційним статусом громадської організації, як інші), вочевидь, перевищують свої повноваження і, спираючись на солідний історичний авторитет, використовують сумнівні в правовому відношенні важелі впливу на державні органи і структури.
Вищезгадане "Визначення" стало плацдармом для таких діячів як диякон Андрій Кураєв, Олександр Двойкін. В книзі "Сатанизм для интеллигенции. Рерихи и Православие" (М., 1997. - С. 18) Кураєв нахабно висуває звинувачення, що реріхівський рух - це "нелегальна релігійна секта окультно-антихристиянського характеру", при цьому залишаючись безкарним. Названим автором в Україні підспівує Юрій Канигін та інші. Всі вони, грубо перекручуючи реальні історичні факти, безпідставно звинувачують представників родини Реріхів у причетності до руйнівної і репресивної політики більшовицького режиму, у причетності до шпигунської діяльності.. Відповідно, сучасний реріхівський громадський рух культури в Україні, що діє легально і відкрито в правовому полі нашої держави, звинувачується у підривній діяльності. Регулярним порушенням честі, гідності і ділової репутації співробітників організацій, що носять ім'я Реріхів, в Україні створюється нестабільна у правовому відношенні ситуація.
Виголошуючи вироки та навішуючи ярлики, названі автори дискредитують Православну Церкву, від імені якої діють і брутально паплюжать вічні Євангельські Заповіді про любов до ближнього, про неприпустимість, брехливих свідчень. Дві тисячі роки тому сказано: "Не судіть. Щоби і вас не судили", але новоявлені поборники чистоти Православ'я, схоже, користуються іншою, далеко не Євангельською заповіддю - "Поділяй і владарюй". Тими, хто зацікавлений в діях Кураєві й "іже з ним", застосована підступна тактика - загубити реріхівський рух серед тоталітарних сект та інших соціально небезпечних явищ з метою його згортання і заборони. В претензіях певних реакційних кіл на монополізацію Істини, пізнавального процесу, духовного життя проступає до болю знайомий із "старих добрих часів" метод ідеологічного тиску на культуру і громадське життя. Немає нічого таємного, що не стало б явним. Час все поставить на свої місця, в тому числі і тих, хто нині зазіхає на Ім'я Реріхів. Відкриваються архіви - як наукові, так і досьє спецслужб, - і документи ще раз підтверджують абсолютну непричетність родини Реріхів з діячами української культури.
Реріхівська спадщина належить до тих явищ, які повертаються до нас після довготривалого забуття і неприйняття або однобокого, тенденційного висвітлення. Разом з поверненням спадщини відроджується громадський культурологічний рух. Родина Реріхів - це плеяда видатних діячів культури і науки: Микола Костянтинович Еріх - видатний російський художник, пензлю якого належить близько семи тисяч прекрасних картин, письменник, вчений, мандрівник, громадський діяч; його дружина Олена Іванівна Еріх - один із найбільших філософів 20 ст., блискучий публіцист і перекладач; їхній старший син, Юрій Миколайович Еріх - сходознавець зі світовим ім'ям, глибокий знавець мов, історії, культур і релігій Індії та Центральної Азії; Святослав Миколайович Еріх - художник, один із видатних портретистів 20 століття, тонкий знавець в галузі ботаніки і біохімії, шанований в Індії педагог і громадський діяч.
Мистецька і наукова діяльність родини Реріхів була єдиним неухильним спрямуванням до першоджерел і першооснов. Сформувавшись в духовно насиченій атмосфері "срібного віку" російської культури, Реріхи значну частину свого життя проводять у експедиціях та подорожах. У Швеції, Англії, Франції, США Реріхи займаються виставковою діяльністю, засновують низку культурних організацій. Особлива сторінка біографії видатної родини пов'язана з Індією. Свій досвід взаємодії з Індійською духовною традицією, - унікальність якої - в безперервному ланцюжку спадкоємності культур і поколінь від найдавніших часів до наших днів, - і самими носіями цієї традиції, Реріхи втілили в серії книг під назвою "Жива Етика", або "Агні-Йога". Філософська концепція, що пронизує всю творчість Реріхів, і яка від них самих отримала назву енергетичного мислення, розсуває обрії пізнання світу і дозволяє ширше, ніж традиційна наука трактувати такі фундаментальні поняття як Дух, Матерія, Свідомість та їх еволюція.
Ідеї Реріхів є напрочуд спорідненими з українською ментальністю, нашому історичним досвідом і викристалізуваною у ньому системі цінностей. Кордоцентризм як основоположний принцип української філософії і вчення про Серце, як осередок духовного життя є співзвучними за своєю суттю явищами. Прикладом чого є життєва філософія і творчі одкровення Григорія Сковороди, Памфіла Юркевича, Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Катерини Білокур, Василя Сухомлинського.
Реріхів з Україною єднають і зв'язки глибоко особистої сердечної приязні. Відомо, що значний вплив на мистецьке становлення юного Миколи Еріха справило Його знайомство з творчістю Тараса Шевченка. Згодом М.К.Еріх бере активну участь у Шевченківському русі у Петербурзі. Плідна співпраця родини Реріхів з українськими митцями, науковцями, окремими громадськими організаціями продовжувалась і після того, як реріхи опинилися за кордоном.
На початку 20 ст. М.К.Еріхом було започатковано міжнародний громадський рух на захист культурних цінностей, серед першочергових завдань якого - відродження національних і традиційних етнічних культур, дослідження її витоків й історичної взаємодії. Вже тоді Реріхом піднімались також і проблеми охорони природного довкілля, особливо, унікальних культурних ландшафтів. Чимало було зроблено М.К.Еріхом і в справі захисту пам'яток Православної архітектури. В 1935 р. Миротворчі ідеї Миколи Костянтиновича Еріха втілилися в міжнародну правову угоду, названу "Пакт Реріха", що покликана захищати культурні цінності під час збройних конфліктів. Іларіон Свинцицький від імені західноукраїнської інтелігенції висловився за приєднання до руху "Пакту Реріха". В 1954 р. " Пакт Еріха" ліг в основу Гаазької конвенції, до якої приєдналась більшість країн - членів ООН, в тому числі й Україна. Наша держава володіє значною часткою реріхівської монументальної спадщини - М.К.Еріх є автором мозаїчного оздоблення Церкви Покрови пресвятої Богородиці в с.Пахомівка Київської області та Троїцької церкви Почаївської Лаври. І перша і друга освячені і нині є діючими храмами.
Серед української інтелігенції і за радянських часів, коли філософськи ідеї Реріхів були фактично під забороною, залишався неослабний інтерес до реріховської спадщини. З 1987 р. Стає можливим цілісно вивчати цю спадщину, як в її філософському, так і художньому аспекті, легалізуються існуючи і активно утворюються нові організації, що носили ім'я Реріха. Цей процес мав попервах стихійний характер, але після створення у 1989 році в Москві Міжнародного Центру - Музею Реріхів (МЦР), - куди у 1990-му Святослав Миколайович Еріх передав всю спадщину своїх батьків, обравши довіреною особою Людмилу Василівну Шапошнікову, - став можливим перехід реріховського руху на якісно новий, конструктивний рівень.
Помітним явищем в культурному житті незалежної України стали пересувні виставки картин-оригіналів Миколи Костянтиновича і Святослава Миколайовича Реріхів зі збірки МЦР, що регулярно, не дивлячись на всі кризові моменти, проводилися реріховськими організаціями у співпраці з державними музеями України. Кожного разу експозиція доповнюється новими фотодокументами й іншими архівними матеріалами. Щороку ці виставки по всій Україні відвідують сотні тисяч людей. Так знаковою подією 2000-2001 років стало проведення в Національному музеї Тараса Шевченка поруч із виставкою творів М.К.Еріха із циклу "Гімалаї" виставки "Реріх і Шевченко", за підсумками якої було проведено "круглий стіл" за участю авторитетних шевченкознавців, літераторів, журналістів. В результаті - до наукового обігу залучаються маловідомі архівні документи.
У свою чергу, і МЦР сприяє популяризації української культури. Так до сторічного ювілею Катерини Білокур у 2000 році видавництвом МЦР було видано альбом творів геніальної української художниці, підготовлений Державним музеєм народного декоративного мистецтва.
За останні 10 років у співпраці з провідними українськими науковцями, митцями, громадськими діячами Українським Реріхівським Товариством, Подільським культурно-просвітницьким центром ім. М.К.Еріха, та іншими було проведено низку наукових конференцій.
У багатьох містах України плідно працюють реріхівські організації, які привносять у громадське життя своїх регіонів імпульс культуротворчого ентузіазму. Ними проводиться краєзнавча робота, надається підтримка осередкам народного мистецтва, відбуваються творчі зустрічі, виставки місцевих художників, концерти, лекції де популяризується українська культура і кращий світовий гуманістичний досвід.
Реріхівський рух в Україні стоїть на чітких позиціях охорони і розвитку національної української культури і є відкритим для діалогу і співробітництва з усіма конструктивними силами. Своєю науково-дослідницькою і культурно-просвітницькою діяльністю реріхівські організації мають на меті сприяти утвердженню в суспільстві ідеалів гуманізму, патріотизму, відчуття любові до свого краю, народу і поваги до всіх інших етнічних та національних культур.
Український реріхівський рух як рух громадської культури є молодою, потенційною і ще не до кінця не оформленою силою у суспільстві, яке не так дано звільнилося від тоталітарного режиму. Будучи невіддільним від життя суспільства, цей рух переживає той же процес становлення, кристалізації кращих тенденцій і подолання негативних. На превеликий жаль, цим користуються окремі особи і організації. Без будь яких на те юридичних підстав вони прикриваються високим авторитетом Імені Реріхів, користуються символікою, спекулюють філософськими поняттями в своїй діяльності, яка часом повністю протирічить моральним принципам родини Реріхів, їх ідеям і завданням реріховського руху. Такими діями що з рештою набули кримінального характеру в Україні відзначилося так зване "Біле Братство", Очолюване Ю.Кривоноговим і М.Цвигун. Саме це явище сучасні поборники православія мали поставити на одну площину, приміром, з японською татолітарною сектою "Аум сьонріке", а не займатися лукавими підмінами і втоптуванням у бруд реріховського руху.
Учасники Всеукраїнської конференції реріховських організацій заявляють, що в Україні існують окремі угрупування і організації, які займаються прямолінійним окультизмом, застосовують механістичні методи впливу на психіку і свідомість і діяльність яких протирічіть культурно-просвітницькому напрямку, заповіданому реріхівському руху його засновниками і концепції культури, запропонованій М.К.Реріхом. Зокрема: "Біле Братство", Асоціація Живої Етики імені Реріхів, очолювана Л.В.Стрельцовою, "Урусваті", "Озарение", Голосова (м.Київ), Медицинская Академия Духовного Развития (МАДРА), та приватна клініка психотерапії та східної медицини "Урусваті", очолюваних Є.Є.Семенихіним (м.Днепропетровськ), "Орион-М" та приватна школа ім.Реріхов, Благодійний фонд ім.М.К.Реріха (м.Днепропетровськ), Східне Реріхівське товариство (М.Луньов), Церква останнього заповіту під керівництвом Вісаріона та Всеросійський "Дім Реріха", що існує приньому, організації та напрямки, засновані Платоновою, Зіновією, Ольгою Асауляк, Л.П.Дмитрієвою та їм подібних. Відповідальність за дії таких організацій і осіб не може розповсюджуватись на весь реріхівський рух.
В зв'язку з цим Учасники конференції також заявляють що філософсько-етичне вчення Жива Етика, запропоноване світу родиною Реріхів не є:
До Живої Етики не мають відношення дії організацій і осіб, що займаються:
Учасники конференції також відзначили, що реріхівський рух відносить себе до неполітизованих громадських організацій, які не беруть участі в боротьбі за владу. Тому учасники конференції просять не ототожнювати з реріхівським рухом ті об'єднання, що, використовуючи Знамено Миру, запропоноване Еріхом, виступають з політичними гаслами і програмами або приєднуються до політичних партій.
Жива Етика дана для розвитку внутрішньої культури людини. Вона виховує в нас людяність, допомагає позбавлятися егоїзму, спрямовує до самовдосконалення й до Спільного Блага, вчить шляхетності і духовності.
Уся творчість Реріхів - і етико-філософська, і художня - спрямовує нас до найголовнішого в житті: до підвищення рівня культури в кожній людині її власними зусиллями і таким чином розвитку всього людства в цілому. Майбутнє людства - це культурне людство, це розквіт Культури.
Учасники конференції вважають, що виставки комп'ютерних копій, поширені останнім часом в Україні, створюють неадекватне сприйняття художньої спадщини родини Реріхів. Підміна оригінальних творів повномасштабними копіями, кольорова гама яких не відповідає оригіналам є фальсифікацією справжньої краси.
Покладаючись на відчуття відповідальності перед майбутнім, громадянську позицію і порядність відповідальних осіб, культурних діячів, представників ЗМІ, учасники Конференції висловлюють сподівання, що будуть прийняті такі пропозиції:
Учасники Всеукраїнської конференції Реріхівських організацій
|
|
|
|
Copyright © 1996-2022, Медицинская Академия Духовного Развития "МАДРА" При использовании представленной здесь информации ссылка на источник обязательна |
||
  |
www.madra.dp.ua | Гостевая книга |
| Статистика посещаемости | Наш адрес | |
| видеоканал Dr. Evgen Semenikhin Become a Patron! | ||